Паводок, туди його в гойдалку!

Якщо в ресторані з живою музикою чи караоке ви почули арію Містера Ікс з оперети Імре Кальмана «Принцеса цирку» ("Всегда быть в маске - судьба моя!"), то можете бути впевнені – десь поряд гуляє компанія зварювальників. Можливо (хоча малоймовірно), за їхнім столиком сиджу і я. Справа в тому, що я опанував це мистецтво. Ну як опанував – навчився варити.


Ну як навчився – поєднав дві деталі чимось схожим (віддалено) на шов.


Ну, шов не шов, а вони тримаються, руками не розірвати. Тож маю право привласнити собі нову ачивку.

Втім, привіт!

Пойдемо по порядку. Паводок. Аномальний цього року. Під'їзди розмиті, затоплений приямок, доводиться при заїзді давати кругаля.




Наразі стало трохи легше, погода суха, але було сумно. Ще, як наслідок високого рівня води – мошка. Ні, не мошка – МОШКА! Її ДУЖЕ БАГАТО! Вона голодна і прагне нашої плоті. Репеленти допомагають погано та недовго, доводиться робити часті перерви, щоб продихатись у будинку. Але є й плюси – вийшов на ґанок, позіхнув – ось і пообідав.
Смачного!

Ще ми промили свердловину. Ну, не ми, спеціально навчені люди.


Приїхали два спеці і влаштували їй банний день - розібрали, витягли насос і промили своїм насосом.


Результат вселяє надію, стало значно краще.

Пам'ятаєте про альтанку? Так ми її переробили. Перший варіант каркасу був із композитної арматури і він не витримав напору винограду. Ми цей каркас розібрали повністю і зробили новий із металевого прутка-вісімки.


Сподіваємось, цього вистачить.



Принагідно зняли стіл, зачистили його від лахміття яхтового лаку (добрий лак, стійкий до дії морської води, цілих два сезони протримався!) і покрили його власноруч звареною сумішшю з лляної олії, воску та парочки секретних добавок. (100 грам олії прожарити + 65 грам воску + трішки каніфолі. Натирати, гріти феном, розтирати. Наступного разу олії дам більше, щоб трохи рідше було). Спостерігатимемо.



Ще нам подарували диван-гойдалку (велике спасибі Олені А. з братньої нам Хлепчі). Вживану, звісно, але робочу - гойдається якісно. Ми її підремонтували, підлатали, дали друге життя, тепер гойдаємось із задоволенням. Гойдалка, до речі, цікава – зроблено в Білорусії ще з радянського військового металу. Міцні труби, болти-вісімки (правда, шліци радянські, прямі). А ось пластик вже нерадянський і вплину часу не витримав – розсипався (просрав СРСР всі полімери, так). Ми його де треба замінили, десь на метал, а десь на інший, вже нерадянський, пластик. Федір гойдалку схвалив - сам не залазить, але, якщо підсадити, із задоволенням спить на ній на моєму коліні. Без мене не спить, не довіряє цій конструкції. Загалом, кльова гойдалка, подобається.



Ще поставив я серію сміливих експериментів з міднення металу.


В деяких випадках мені потрібно в декоративних цілях міднити цвяхи, болти та інші металовироби. Результати неоднозначні - чорний метал мідниться відмінно, а ось всякі оцинковані, фосфатовані та інші покриття - зась. Пробував я зняти покриття, чим тільки не пробував – електролітом, лимонною та ортофосфорною кислотою, кальцинованою содою, відпалом, але результат один – навіть після зняття покриття шар міді не лягає нормально. Мабуть, хитрі сплави, що мідь відторгають.



І, наостанок, вот вам мої улюблені сюреалістичні сумахи.



Всім пока, не хворійте.